Соло для Соломії...

У своїй сьогоднішній книжковій п’ятниці хочу знову повернутись до творчості майстра художнього слова, метра та світила української літератури, найтитулованішого письменника України Володимира Лиса. Одним із найпопулярніших серед наших користувачів творів цього автора є роман «Соло для Соломії».

Початок ХХ століття. Волинь. Невелике село Загоряни. В одній родині, у жінки на ім'я Соломія народжується третя дитина, довгоочікувана дівчинка, яку вона так чекала і хотіла. Жінка називає дівчинку ... Соломія! Малятко зростає особливою, яскравою, красивою і допитливою дівчинкою. Вона любить джмелів, до неї тягнуться люди, вона дружить з батюшкою з церкви, в неї закохані відразу два сусіда: Петро і Павло... Вони разом ходили гуляти, разом поверталися додому, але Соломії потрібно було вибрати лише одного з них, і цей вибір дався їй важко.

Сталінський час, колективізація, колгосп, голод, Друга світова війна, важкі повоєнні роки – але  людям ніщо людське не чуже: любили, чекали, страждали, мріяли, народжували дітей, раділи і сумували.

Мені сподобалося, що автор не розпалює ситуацію, не перебільшує, але і не применшує. Все виглядає правдивим, життєвим. Праця в колгоспному полі, злощасний закон про колоски, зловживання владою, люди, що не можуть змиритися з нав´язаними силоміць правилами і установами. Українські партизанські закони, які так і не змогли признати радянську владу…

Все це було…  Все це наша історія і від неї нікуди не дітися. Але книга зовсім не про це. Це все фон. Основне тут інше: доля, кохання, жінка… Можна сказати це історія української Саломії. Але в більш простому, приземленому значенні. 

Ставши дівчиною, Соломія мусила вибирати між двома своїми залицяльниками. І, як з’ясувалось згодом, вибрала не того. Мусила вона пізнати, що таке жити з некоханим чоловіком, бігати на таємні зустрічі з тим, чия посмішка стала для неї дорожчою за всі дорогоцінності в світі, красти у часу хвилини любові, пристрасті і ніжності та дарувати їх тому, ким дихала. Але жорстока війна вкрала в неї не лише доброго, але нелюбого чоловіка, а й коханого, якого вбили совєти, адже він був бандерівцем.

Та час іде, а він, як відомо, найкращий лікар. Будуть іще в житті Соломії чоловіки. Законні і ні. І діти підростатимуть. Свої і прийомні. Та чи буде справжнє кохання? Чи тільки натяк на нього. Раз, потім ще раз і ще… 

Персонаж Соломії незвичний, можна сказати нестандартний для нашої літератури. Вона не ідеал, не приклад для наслідування. І захоплюватись нею не слід. Та я і не захоплююся. Просто її розумію. Не її вина, що так і не змогла знати того самого «єдиного». Прагнула щастя, звичайного, жіночого, земного. Іноді знаходила. Але якесь швидкоплинне, не справжнє, хибне, примарне навіть. Але була задоволена і тим. «Що судилося, того возом не об'їдеш, конем не обскачеш.» Не обскакувала, не об´їжджала. Жила, як вміла. Своїм життям, не позиченим. Тому і робила помилки, та не виправляла їх, просто робила висновки. Не підлаштовувалась ні під кого, не боялась осуду. Жінка не з глянцевих журналів, Жінка з життя…