Володимир Лис «Століття Якова»

Сьогодні хочу розповісти про одну із найулюбленіших книг. Саме з неї розпочалось моє знайомство із автором. Саме завдяки цій книжі я закохалася в сучасну українську літературу, в нашу історію, в саме явище "кохання". 

Володимир Лис – дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі твоєму серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України. 

Книга автора «Століття Якова» – неперевершений твір у жанрі (можливо, дослідники визначають його по-іншому, але в мене склалось саме таке враження) сімейної саги. Двісті сорок сторінок тексту, а вмістилося усе життя довжиною в ціле століття, в сотню літ і зим ...

Остання мрія Якова – зустріти своє століття в колі родини. А ще отримати прощення за гріхи, які скоїв за життя. Не навмисне, але чинив так, бо не мав вибору. Або вважав, що це правильно саме на той момент. А потім, як і кожна людина заплатив за свою помилку – вічним душевним болем. Та незважаючи ні нащо – він  лишився людиною, яка завжди готова допомогти ближньому. В юні роки Яків покохав, але зазнав болю, бо був іграшкою для коханої, яка зрадила його почуття, розбила серце. І це кохання мало вплив на все його життя. Та він навчився любити і порятував своєю любов’ю душу коханої Зосі. Жінки, яка зневажала себе, впала на самісіньке дно, але знайшла в собі сили перекреслити минуле і стати доброю матір’ю, дружиною та невісткою, порятувати життя своїм рідним та відчути, що таке щастя…

Історія життя столітнього діда, якого пороздирало все що є на світі: армії, війни, табори і скажені імперії. Вбиті, вкрадені, покалічені життя людей у безжальних м'ясорубках хворих режимів. Головний герой –  вимираючий  вид справжнього чоловіка (що є досить сумно), який вміє любити жінку, а це теж талант. 

Добра, справжня, щира книга. Місцями путівник, як вижити. Розповідь любові і болю, проте як вони йдуть разом, не відстаючи ні на крок.  Та найбільше в ній звичайної людини. Не шляхетного роду, а простої такої людини, як і ми з вами, життя якої проходить на фоні буремних подій буремного віку.

Вкотре переконуюсь – сучасна  українська література є багатою на такі перлини, що згодом (або ще навіть під час своєї літературної молодості) обов'язково стануть класикою. Дочитавши книгу, в мене на очах з’явились сльози, але не тому, що я дочитала, а тому, що такий милий, теплий відкритий кінець. І добре, що Володимир Лис не завершив на сумній ноті. Склалось таке враження, що наче особисто я його знаю. Того Якова Меха... Наче просто розмовляла з людиною, у якої столітнє життя, столітній досвід і біль утрат. І весь час бачила його гарні, блакитні очі. Протягом усієї книги... його очі повні життя. Не можу про цю книгу написати інакше.

P.S. Книгу екранізовано. На розсуд глядачів представлено 4-х серійний фільм із однойменною назвою, після перегляду якого можу сказати лише про досить вдало підібраних акторів на головні ролі і дуже багато опущених сцен із книги. Але фільм від цього зовсім не програє. Але тепер, як тільки погляд потрапляє на книгу, згадуються пісні «Не йди» гурту "Океан Ельзи" і «Під облачком» Христини Соловій.